Урядовий кур'єр, №179, 29.09.2007 р.

  Політичні досягнення в країнах СНД зрозумілі і безперечні. Йдеться
передусім про створення інститутів, які характеризують утворення держави.
Але при всьому усвідомленні демократичного шляху вибору політики не змогли
досягти взаємного порозуміння із своїми народами, що насамперед може бути
досягнуто шляхом утворення системи "законодавчої обмеженості дій капіталу".
Хоч усі керманичі від влади, напевне, вивчали "Капітал" К. Маркса.

  Як відомо, європейська демократія розвинулася з поняття захисту прав і
свобод економічно слабких верств соціуму. В країнах СНД не були сформовані
інститути захисту економічно слабких від економічно сильних структур
підприємництва. Натомість новостворені на теренах колишньої наддержави
країни творили і творять свого власника, не зважаючи на способи і методи
такого створення, не передбачаючи наслідків цих обмежених дій у контексті
подальших економічних відносин. Здебільше власник - що державний, що
приватний -не заробляв свій капітал, а формував його у процесі
перерозподілу державної, народної власності на засоби виробництва.

  Зрозуміло, що наявність вище наведеної проблеми не дає змоги наблизити нас
до європейської демократії, основою якої є: по-перше - еголітарність, тобто
рівність в економічному аспекті, яка забезпечується прогресивним податком
та встановленою шкалою доходів, де максимальний індивідуальний прибуток має
межу стосовно мінімальної зарплати; по-друге - це правова свобода
індивідуумів, яка повинна бути обмежена свободою інших членів суспільства;
і, нарешті, по-третє, розвинутість інститутів державності, які стоять на
захисті двох попередніх положень.

  Не викликає сумніву те, що у нас економічні відносини обігнали політику.
Політики не можуть створювати закони, які забезпечують демократичний вибір
у зазначеному розумінні цього слова, оскільки вони, як правило, не
політики, а менеджери та управлінці економічних відносин. У цій ситуації,
"ми повинні вимагати, щоб не обмежений законодавчо, створений нами капітал
надав дорогу економічному інтервенціонізму - принципам, теорії і практиці
не дискреційного державного втручання в економічні відносини". При інших
підходах уможливлюються процеси радикальних соціальних змін, а саме:
зменшення населення, відтік робочої сили, урбанізаційні процеси, рейдерство
та інше. Тобто всього того, що призводить до соціальних революцій, а не
простих процесів революцій політичних, коли одна урядова команда звільняє
місце іншій.

  Не зважаючи на те, що сьогодні у країнах СНД бурхливими темпами
розвивається дикий капіталізм, що не обмежений державою (капіталізм часів К
Маркса), демократичний протекціонізм індустріально розвинених країн,
спрямований на розвиток економік СНД, зазнає краху, про що не раз заявляли
лауреати Нобелівської премії з економіки та інші видатні економісти. І це
зрозуміло, позаяк хвиля глобалізації змінила поняття власності як
державної, так і особистої. Основні засоби виробництва як інструмент
створення прибутку дедалі менше і менше займають свою частку у глобальному
суспільному продукті економічних відносин. Скажімо, талановитий програміст
з комп`ютером, підключеним до мережі Інтернет, заробляє більше, ніж
колектив певного підприємства.

  Сьогоднішній час кардинально змінює розуміння політичних підходів у
глобальному вимірі економічних взаємодій. Китайський феномен, заснований на
зростанні експорту (зауважте, не на власності, а потім на експорті), який
має великий позитив у глобальному економічному зростанні, мислить про
економічну переорієнтацію своїх фінансових потоків на користь
організованого використання знання на базі застосування ІТ-технологій, що
дає змогу Китаю повним ходом створювати ринок інновацій.

  "Демократія - це контроль за привілеями правлячих верств з боку тих, ким
керують", - так пише К. Поппер у книзі "Відкрите суспільство і його
вороги". Такий контроль проходить через відповідальні інститути держави, до
яких, зокрема, належать інститути суспільних організацій. В свою чергу, у
глобальних відносинах не встановлені інституціонарні принципи, прийняті в
індустріальних суспільствах. Хаотично створений інститут глобального ринку,
особливо в мережі Інтернет, інститути міждержавних відносин та міжнародної
торгівлі, де кожна держава "тягне ковдру на себе" не влаштовують особисті
потреби користувачів, які працюють у нових геоекономічних відносинах. Тому
про демократію, як форму контролю за обмеженістю свобод одних індивідуумів
стосовно інших на глобальному рівні, говорити не доводиться.

  Зважаючи на це, стає зрозуміло, що країни СНД в геоекономічних відносинах
повинні діяти на основі онтологічних мереж (систем суспільного буття, де
можна досліджувати його основи, принципи, структури і закономірності), в
яких на самоорганізаційному рівні працюють суб'єкти підприємництва. При
цьому свободу захищають інститути різних держав, як центри (вузли),
аттрактори таких мереж, наприклад: здійснення торговельної угоди
розглядається як подія, залежна від часу, визначена місцем, яке належить
тому чи іншому сегменту мережі і відповідає законодавствам країн СНД. При
цьому потрібно зауважити, що час для формування Євросоюзу практично
втрачений. Адже в інформаційне суспільство Європи проривається китайський,
російський, японський та американський інформаційний ресурс. Європа втрачає
традиції, що змінюють європейські культурні цінності на користь інших
культур, особливо американської. Натомість не можна "стареньку" Європу
відокремити від геоекономічних та геополітичних катаклізмів ще однією
Берлінською стіною або закрити інформаційним щитом. Тому, безумовно,
потрібне інформаційне середовище, яке зможе об'єднати цифровий ресурс на
стандартах теорії загальних систем, застосовуючи принципи самобутності того
чи іншого регіону.

  Зрозуміло, що у цій ситуації в країнах СНД потрібно поєднати внутрішню
соціально спрямовану демократію та геополітичну і геоекономічну ситуацію у
світ, заснований на інноваційному розвитку. Яким же бачиться інноваційний
шлях розвитку інформаційного суспільства України?

  Відповідь одна - це перехід до своєї платформи інформаційного суспільства,
яка набуває свого становлення в мережі інформаційно-маркетингових центрів
(www. content. net. ua, www. c2n. іnfo, www. c2n. bіz). Остання, до речі,
створена відповідно до рішення Ради голів урядів СНД від 29 листопада 2001
року "Про Міждержавну програму по створенню мережі
інформаційно-маркетингових центрів для просування товарів та послуг на
ринки країн СНД", де Україна має визнаний пріоритет. Широке запровадження
такої мережі дає змогу органам виконавчої влади, з одного боку, вбудовувати
економічну політику у процеси соціальних очікувань громадян, а з другого -
забезпечувати сталий геоекономічних розвиток за рахунок зворотньої
складової часу, як відображення суспільних дій на реформаторську
спрямованість влади. До того ж, розвиваючи мережу
інформаційно-маркетингових центрів, де ними стають соціальні інститути,
започатковується демократичне інформаційне суспільство не на папері, і не
прожектами, а справді реальними прагматичними діями. Крім того,
горизонтально структурована мережа інформаційно-маркетингових центрів, як
динамічно онтологічна система, дає можливість відстежувати вплив процесів
реалізації технологічних інновацій з урахуванням їх дії на економіку того
чи іншого регіону. Такий підхід дозволяє виконувати суспільний договір у
вигляді замовлення за збалансованим режимом запровадження інноваційних та
реформаторських змін, а також забезпечити вибір стабільного напрямку
розвитку в епоху глобалізації для країн СНГ загалом та України зокрема.

 Юрій РАТУШИН, директор Державного підприємства "Розрахунково-кліринговий
центр" - національного державного замовника "Міждержавної програми
створення мережі інформаційно-маркетингових центрів держав-учасниць СНД"